Перспективи розвитку військово-морського флоту Турецької Республіки

Плани розвитку турецького флоту передбачають збільшення його потужностей протягом найближчих років.

turkey

Микола Замікула

English version

Туреччина – держава, яка претендує на регіональне лідерство в неспокійному регіоні Близького Сходу. Реалізація цих амбіцій вимагає не лише важкої дипломатичної роботи, але й модернізації збройних сил держави, в тому числі – військово-морських сил республіки.

Плани розвитку турецького флоту передбачають збільшення його потужностей протягом найближчих років. Це планується зробити як за рахунок побудови нових кораблів, так і завдяки модернізації тих, що вже входять до складу ВМФ. Програма перспективного розвитку стосується основних структур військово-морських сил – Бойової флотилії, Підводної флотилії, десантного компоненту, забезпечуючих та повітряних сил флоту.

Розвиток Бойової флотилії спрямований на збільшення її протиповітряних можливостей та забезпечення захисту прибережних вод. Станом на весну 2016 року Туреччина ініціює три проекти в цьому напрямі (MILGEM, фрегати проектів TF-2000. та І)

Розвиток Бойової флотилії спрямований на збільшення її протиповітряних можливостей та забезпечення захисту прибережних вод. Станом на весну 2016 року Туреччина ініціює три проекти в цьому напрямі (MILGEM, фрегати проектів TF-2000. та І). Підводна флотилія Туреччини має отримати нові підводні човни сучасного проекту. Десантний потенціал турецького ВМФ потребує оновлення – за рахунок побудови універсального десантного корабля та кількох менших за розмірами десантних суден. Також у планах командування будівництво нового танкеру-заправника, плавучої бази підводних човнів та інших кораблів, збільшення кількість гелікоптерів S-70B Seahawks у складі ВМФ.

В середині 1990-х років влада Туреччини вирішила підсилити прибережний потенціал ВМФ за рахунок будівництва нового літорального корабля. При цьому була скасована давня традиція закупівлі крупних кораблів закордоном або їх будівництва за ліцензією. Країна потребувала корабля, створеного за власним проектом. Таке рішення мало не лише військовий, але й політичний підтекст.

Офіційно проект, який отримав назву MILGEM (від Milli Gemi – Національний корабель) було розпочато в 1996 році. Концепція корабля базувалась на створенні багатоцільової патрульної бойової одиниці. Особлива увага приділялась операціям в прибережних водах. Проект корабля створювався з огляду на застосування стелс-технологій. Його особливостями стало використання сучасної вітчизняної системи  управління боєм GENESIS, та інших доробок турецьких фірм. За концепцією турецький проект схожий на новітні літоральні кораблі ВМФ США типу Freedom.

Розробивши корпус корабля, турецьке командування вирішило втілювати проект MILGEM у двох напрямках. Всього за ним було заплановано побудувати 12 одиниць. 8 з них – корвети типу Ada. Інші 4 – трохи більші за розмірами – стали фрегатами типу TF-100. Різниця в характеристиках між ними майже відсутня, вона стосується перш за все протиповітряного озброєння.

Згідно з попередніми планами турецьке командування замовило перші два корвети типу Ada державним корабельням. Перший корабель нового типу– TCG Heybeliada – був включений до складу флоту 27 вересня 2011 р. Другий корабель – TCG Büyükada – увійшов до складу флоту 27 вересня 2013 року. В січні 2013 року було оголошено, що наступні шість корветів серії будуть побудовані турецькою компанією «РМК Маріне». Сума контракту становила 1,5 млрд. дол. США. Втім, вже у вересні 2013 року прем’єр-міністр повідомив, що угода скасовується, оскільки інші суднобудівельні підприємства висловили сумніви в прозорості проведеного тендеру. Неофіційно вважається, що причиною перегляду умов угоди став конфлікт Ердоана з сім’єю Коч – власниками «РМК Маріне». В результаті було прийнято рішення будувати третій (TCG Burgazada) та четвертий (TCG Kinaliada) кораблі серії на державних корабельнях. Щодо будівництва інших чотирьох корветів типу Ada – так званого другого покоління – Ердоан повідомив про намір провести новий конкурс.

Проект MILGEM має неабияке значення для турецького військово-промислового комплексу. Початок його успішного виконання підкреслив можливості країни будувати великі сучасні військові кораблі за власних проектом. Турецькі розробки викликали інтерес й за кордоном, передусім – в Пакистані та Індонезії.  

Сподівання щодо подальшого розвитку флоту турецьке командування пов’язує з фрегатами типу TF-2000. Вони мають стати найбільшими кораблями цього типу в турецькому ВМФ. Їх основне призначення – протиповітряна оборона, втім, не залишається без уваги конструкторів й інші потенційні завдання. Рішення про розробку кораблів типу  TF-2000 було прийняте ще в середині 2000-х років. У грудні 2007 року турки вирішили розширити склад флоту за рахунок чотирьох фрегатів при можливості додаткового замовлення ще двох кораблів. Втім, згодом плани змінились – у січні 2013 року було прийнято рішення розширити серію до восьми одиниць. На сьогоднішній день проект все ще перебуває на папері. При цьому ставиться завдання зробити участь турецьких компаній в процес його реалізації якомога ширшою, а внесок – найбільшим. Перш за все це стосується електронних систем, та засобів спостереження (сонарів, радарів). Таким чином, турецька влада хоче не лише отримати потужні кораблі до складу флоту, але й «підтягнути» національну промисловість. Взагалі ж планується побудувати перший корабель серії до 2023 року.

Проект фрегату типу І є найновішою розробкою турецьких суднобудівельників. Відомо, що він виступає закономірним розвитком проекту MILGEM та використовує технологію стелс. За оприлюдненими характеристиками він може бути використаний для виконання широкого спектру завдань – розвідки, ППО, ПЧО, боротьби з ворожими надводними кораблями. 30 червня 2015 р. владою Туреччини було прийнято рішення закласти перший корабель цього типу на корабельнях Стамбулу.  Всього планується побудувати вісім таких фрегатів, які почнуть входити до складу флоту у 2021 році.

Туреччина – приймаючи до уваги довгу історію партнерства з Німеччиною в сфері розвиту підводного флоту – проявила цікавість в проекті субмарин Типу 214. Вони представляють собою експортний варіант субмарин Типу 212, які служать у складі ВМФ Німеччини. Їх основна особливість – наявність повітрянонезалежної енергетичної установки. Завдяки конструкторським рішенням вони зможуть виконувати низку завдань: приховано проводити розвідувальні та спеціальні операції в прибережних районах, виконувати мінно-загороджувальні завдання, успішно боротися з підводними човнами та надводними кораблями противника, нести дозорну службу тощо. При узгодженні умов угоди з Німеччиною турки прагнули підтримати національні суднобудівні потужності. Вони наполягали на тому, що підводні човни мають виготовлятись саме в Туреччині за ліцензією. Порозуміння було досягнуте 2 липня 2009 року, коли сторони домовились про побудову на державній корабельні Гьольджюк шести субмарин. Сума укладеного контракту з німецькою фірмою HDW становила 3,5 млрд. дол. США. Згідно попередньому плану, субмарини повинні були увійти до складу турецького ВМФ до 2015 року. Втім, наразі спостерігається затримка з виконанням зобов’язань німецькими компаніями. В результаті Туреччина вже отримала грошову компенсацію за зрив термінів реалізації проекту.

Потреба Туреччини в універсальному десантному кораблі викликана об’єктивними вимогами нашого часу: держава, яка претендує на проведення повноцінних амфібійних операцій повинна мати в своєму арсеналі такий інструмент. Він зможе забезпечити підтримку десантних операцій морських піхотинців; транспортування підрозділів збройних сил на віддалені театри військових дій; використовуватися в якості авіаносця та брати участь в невійськових операціях. Домовленість про його побудову була досягнута з турецько-іспанським консорціумом SEDEF-«Навантіа», який обійшов пропозиції інших турецьких корабельників. Офіційний контракт було укладено 1 травня 2015 року. Сума проекту становить приблизно 1 млрд. дол. США. Корабель, який отримав назву TCG Anadolu, має приєднатись до ВМФ у 2021 році та стати його флагманом. Будівництво корабля заплановане на стамбульських корабельнях. Озброєння та електронні системи постачаються турецькими виробниками. Проект TCG Anadolu заснований на іспанському аналозі – універсальному десантному кораблі Juan Carlos I. Від самого початку турки планували використовувати його виключно в десантному варіанті, через що хотіли відмовитись від трампліну для літаків в носовій частині корабля. В результаті вони отримували потужний, втім – більш специфічний інструмент для здійснення амфібійних операцій. Втім, згодом командування змінило своє рішення – відтепер TCG Anadolu збираються застосовувати й у вигляді легкого авіаносця, на якому базуватимуться літаки F-35B. Це викликає деякі зміни в характеристиках корабля. В якості транспортного засобу для десантників TCG Anadolu може перевозити в своїх трюмах 27 десантних машин-амфібій, від 2 до 4 десантних катерів та 29 основних бойових танків.

Аналіз перспектив розвитку турецького ВМФ дозволяє зробити кілька висновків. По-перше, ставка на власні потужності стає основою турецької суднобудівної політики та відкриває новий етап у розвитку морських сил республіки. Це є свідома стратегія, яка поступово покликана торкнутися виробництва всіх класів кораблів. По-друге, найважливішим напрямком розвитку турецького флоту стає підвищення його потужностей в прибережній  зоні. Саме на це спрямоване виконання проекту MILGEM (який передбачає розробку та побудову саме літоральних кораблів) та побудова нового універсального десантного корабля. Останнє значно підсилить амфібій ний компонент ВМФ Туреччини. Такий вектор розвитку об’єктивно обґрунтований географічним положенням Туреччини, яка не має океанічних інтересів, натомість оточена закритими морями. По-третє, підготовка та успішна реалізація власних проектів в сфері суднобудування відкриває для Туреччини можливості для їхнього просування на міжнародних ринках озброєння.  Втім, в даному випадку існують гальмуючі фактори. Перш за все галузеві ринки озброєння не дуже привітні для новачків. Туреччина не є глобальною силою, такою як США та КНР, яка могла б здобути прихильність для свого проекту завдяки комплексній допомозі та поступкам в інших сферах. Також необхідно відзначити нездатність Туреччини в повному обсязі забезпечити технологічну підтримку свого проекту. По-четверте, сучасний розвиток ВМФ Туреччини проходить у напрямку, який був обраний за часів його тотальної переваги на Чорному морі та у Східному Середземномор’ї. Але ситуація швидко змінюється в останні роки. Анексія Російською Федерацією Криму призвела до стрімкого нарощування потужностей Чорноморського флоту РФ. Туреччині необхідно реагувати на ці тенденції, вносячи актуальні зміни в програму розбудови флоту.